Безпека неба стала питанням довіри: прем’єрка Латвії пішла після голосування в Сеймі

Що змусило главу уряду держави НАТО піти у відставку через інциденти з дронами? Саме таким було питання 14 травня 2026 року, коли прем’єр-міністерка Латвії Евіка Сіліня оголосила про відставку. Днем раніше вона втратила більшість у Сеймі через те, як уряд діяв щодо українських дронів у повітряному просторі країни.

Що передувало

У березні та травні 2026 року кілька українських або імовірно українських військових дронів залетіли в повітряний простір країн Балтії та Фінляндії з боку Росії. Як пізніше описували ці події, інциденти припали на ширшу українську кампанію проти російської нафтової експортної інфраструктури, зокрема повторні удари по портах Усть-Луга і Приморськ.

Для Латвії це стало внутрішньополітичним випробуванням: питання безпеки повітряного простору перетворилося на питання довіри до уряду. Втрата більшості в Сеймі 13 травня та відставка наступного дня показали, наскільки швидко така криза може зруйнувати коаліційну підтримку.

Тло війни

У ці самі дні війна дедалі виразніше виходила за межі українського фронту. 12 травня президент України Володимир Зеленський заявив, що військові атакували кілька газових об’єктів в Оренбурзькій області Росії. Того ж дня президент Росії Володимир Путін повідомив, що Росія у 2026 році розгорне нові ядерні ракети «Сармат».

13 травня Путін замінив губернаторів прикордонних Бєлгородської та Брянської областей. В.Гладкова змінив армійський генерал Олександр Шуваєв, а О.Богомаза — колишній чиновник окупаційної адміністрації Єгор Ковальчук. Заміни відбулися на тлі безперервних обстрілів із-за кордону.

Що це означало

Кадрові рішення в Москві та відставка в Ризі мали різну природу, проте їх поєднувала одна обставина: наслідки далекобійних ударів вимагали політичних рішень від урядів. У Росії це була зміна керівників прикордонних регіонів, у Латвії — втрата прем’єркою парламентської більшості та відставка.

Перегляд подій 14 травня 2026 року показує, що інциденти з безпілотниками вплинули не лише на військову, а й на парламентську політику країни НАТО.